Сьогодні вони турботливі та відповідальні батьки, які хочуть вберегти від потенційних небезпек своїх дітей. Та інколи, згадуючи своє дитинство, дивуються, як пережили його цілими й неушкодженими. Які витівки та екстремальні ситуації зі свого дитинства згадують наші «дизелі» — читайте в цьому матеріалі.
Без дорого одягу, але з велосипедами й «самострілами» в кишенях — таке хлопчаче дитинство було в художнього керівника «Дизель Студіо» Єгора Крутоголова. Чоловік згадує про велику компанію дітей, з якою зранку й до ночі гуляв надворі, брав участь у дворових сутичках, катався на роликах, скейтах і велосипедах.
— Я пам’ятаю, як довго збирав на велосипед, купив його з рук. Він був найтихіший у дворі, добре доглянутий. І всі мої друзі хотіли покататися на ньому. Я влаштував бартер. На той час були популярні автомати з водою: 3 копійки кидаєш і можеш випити води. Але підманути його можна було так званими прозвонками. Їх били на заводі, за вагою та розміром були як монета. Тому за 10 «прозвонок» я дозволяв проїхати коло навколо дому на моєму велосипеді. Назбирав їх стільки, що міг у всьому місті пити воду з автоматів, — ділиться спогадом Єгор.
Зараз Яна Глущенко не розуміє, як вижила в дитинстві. Акторка проводила літні канікули у своїх бабусь у Дніпропетровській області та біля Азовського моря, цілими днями гуляла з друзями. Босоніж по калюжах, брудний виноград, зелені горіхи та смола з дерева на десерт — загалом усе, як у звичайних тогочасних дітей.
— Я взагалі не розумію, як ми вижили в дитинстві. Чи то нам так батьки довіряли, чи то Бог вберіг. Бо що ми тільки не робили! Зі старшим братом їздили самі на річку, стрибали з тарзанки на глибину 5 метрів. Однієї зими ми з подружкою переходили ставок, і вже посередині почав тріскатися лід. Ми швиденько повернулися назад до берега, — розповідає про свої пригоди Глущенко.
Але порівняно з історією Євгена Сморігіна це ще геть не екстрим! З ним сталася така пригода, що про неї актор розповів мамі лише… у 30 років.
— Мені було 7 років, купили велосипед «Школьник». Ми жили в приватному секторі, де одразу була дорога. Я виїхав покататися. Паралельно їхав переповнений «Ікарус». Я вирішив привернути увагу й набрав такої ж швидкості, як і автобус — він там їхав 20-30 кілометрів на годину. В один момент на цій же швидкості автобус повертає, а я не побачив, що дорога другорядна. Бах! Розплющую очі я вже під дном цього «Ікаруса», нічого не розумію, а велосипед узагалі в іншому боці, — згадує Сморігін.
Не варто й казати, з яким обличчям водій автобуса вийшов із кабіни, але те, що наш Євген хутко зметикував і втік із місця ДТП — це факт.
— Приїхав додому, а мама питає, мовляв, Женька, ти чого так рано. А я вже нагулявся на той день, — іронічно додає актор. — На моїй білій сорочці, у якій я був, залишився слід від колеса «Ікаруса», тобто воно проїхало буквально вздовж мого тіла. Я тоді вперше усвідомив, як близько був від смерті. Мамі я про це розповів лише в 30 років. Боявся.
Дитинство Юлі Мотрук промайнуло в роботі, але з прибутком. Акторка погоджувалася на хатні справи замість своєї сестри, а та їй доплачувала. Так наша Мотря виплекала в собі працьовитість і дізналася ціну грошей.
— Я була майже слухняною. Просто інколи билася, а батьків потім викликали до школи. Мене взагалі тричі хотіли звідти вигнати. Але я відстоювала свої права і своїх однокласників, бо завжди була за справедливість. Одного разу до нас перевели таку ж за темпераментом дівчинку, як і я. Ми спочатку були з нею в контрах, але потім зуміли потоваришувати та вже разом продовжили нашу «справу», — згадує Юля. — А так я дуже любила гратися із сусідськими дітьми, коли приїздила на канікули до своїх друзів. Пам’ятаю двох сестер-близнючок. З дитинства я така комунікабельна.
Євген Гашенко теж не без цікавих історій про дитинство. Хлопцем удома йому геть не сиділося, а тому він шукав пригод деінде на вулиці. Подзвонити в сусідні двері та накивати пʼятами — найменша з витівок Гашенка. Хоча одного разу йому довелося тікати від розлюченого сусіда дахом будинку! Але це ще не все.
— Наповнювали кульки водою та кидали їх із даху. Мої друзі робили бомбочки, які вибухали так, що стіни дрижали й потім на них лишалися великі чорні сліди. Робили самостріли, рогатки. Стріляли зеленими вишнями, крали черешню, заточували електроди для сварки й робили дротики. Ножичками балувалися, коли в міста грали: треба було так його кинути, наче відрізаєш собі частину території, — перераховує актор. — Інколи поганим сусідам через обшивку дверей вливали яйце. За декілька днів починало так смердіти, що їм доводилося її змінювати.
Але без покарань ці історії не минали. Гашенко згадує нагайку, змайстровану його дідусем, і як йому нею «прилітало».
Таким було дитинство наших акторів. Якщо порівнювати їх із сучасними дітьми, то це справді два різних покоління. І про це команда «дизелів» обов’язково поговорить на нових концертах «Дизель Шоу», які відбудуться 18, 19 та 20 серпня в МЦКМ (Жовтневий палац). Обов’язково приходьте!
Більше новин читайте на сайті dizelstudio.com та в офіційних спільнотах «Дизель Студіо» у соціальних мережах.